Так як кожна ТНК знає про можливі дії проти неї конкурентів, дослідження, здійснювані ними, то в офіційних публікаціях і звітах кожна ТНК намагається дати мінімальну інформацію про свою діяльність і фінансове становище, про науково-дослідницькі роботи. Здебільшого будь-яка велика компанія складає декілька варіантів звіту.

Звіт, що відбиває справжній стан справ, в лічених примірниках подається вищим керівникам ТНК, які визначають політику і стратегію корпорації.

Інший варіант звіту, з якого вилучена найбільш важлива інформація, структура виробничих витрат, подається керівникам корпорації середнього рівня, деяким управляючим зарубіжними філіями, деяким особам з середовища основних акціонерів.

Можливий і третій - популярний варіант звіту, в якому відсутній конкретний зміст, але присутні відмінні ілюстрації, звіт прекрасно видано тощо; такий звіт призначений для акціонерів і широкої громадськості.

Але конкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування інформації, збирають конфіденціальну інформацію наступними шляхами:

різноманітні питання, що ставляться спеціалістам конкурента;

запрошення на роботу спеціалістів конкурента;

удавані пропозиції роботи спеціалістам із фірм-конкурентів без наміру брати їх на роботу.

Також можуть бути реалізовані наступні засоби:

таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією конкурента;

використання професіональних шпигунів для отримання інформації;

підкуп співробітників з основних відділів фірми-конкурента;

впровадження "потрібних" осіб в структуру фірми-конкурента;

підслуховування розмов тощо;

викрадення креслень, зразків, документів;

шантаж та інші способи тиску;

здобуття інформації від джерел у державних структурах;

збирання інформації від зарубіжних філій і від спільних постачальників.

Ще одним ефективним способом економічного шпигунства є впровадження "своєї людини" в державні органи, покликані регулювати діяльность промислових монополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про конкурентів, контролювати дії, пов’язані з антимонопольною політикою тощо.

Іншим засобом несумлінної конкуренції є фальсифікація фірмової продукції.

Ці дії також тісно пов’язані з патентуванням. З економічної точки зору патентування рівнозначно монополізації вигод, пов’язаних з використанням патенту.

Найчастіше патент надає реальні вигоди впродовж семи років, що дозволяє за цей час одержувати чималий прибуток його власникові. Але з іншого боку, поява патенту, що забороняє використовувати якийсь запатентований винахід безпосередньо конкурентами, спонукає їх до форсованої розробки якихось нових технічних прийомів, технологій.

Крім того, багато важливих винаходів часто не патентуються, щоби не привертати до них увагу конкурентів. Це здебільшого стосується технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від створення нових товарів.

Шлях від винайдення до комерційного застосування вимагає великих фінансових, трудових і матеріальних витрат. Тому, якщо нема небезпеки, що конкурент не запровадить винахід швидше, ніж сама корпорація, то винахід не патентується, якщо ж існує ризик, що винахід буде використано конкурентом, то його відразу ж патентують і конкурент змушений 15-20 років очікувати, доки мине строк монопольного права. Секрети виробництва тих чи інших товарів не патентуються для того, щоби по закінченні певного строку не обнародувати технологію їх виготовлення. Наявність патенту служить потужним засобом для контролю над ринком, поза як його порушення карається конфіскацією незаконно виробленої продукції, відшкодуванням збитків і сплатою порушником великих штрафів, що досягають 10 млн. доларів. Патенти застосовуються передовсім для охорони продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.

Для фірм, чию продукцію копіюють, підробки мають катастрофічні наслідки: різко звужується ринок збуту, прибуток різко знижується, уходячи до виробників підробок, підробки підривають авторитет фірми, бо вони крім своєї дешевизни мають ще й низьку якість, тому підробки швидко виходять з ладу, погіршуючи в такий спосіб довіру споживачів до фірми, чия марка була підроблена.

Такий метод несумлінної конкуренції як сучасне промислове шпигунство користується новітніми досягненнями науки й техніки. Часто стали застосовуватися різні мікроскопічні прилади на основі електронних схем.

Розвиток комп’ютерного піратства й злодійства змусив уряди багатьох країн застосовувати різні заходи; наприклад, в США організована спеціальна група, що відповідає за безпеку й недоторканість комп’ютерних мереж і комп’ютерних баз даних, поза як будь-яка людина, що має комп’ютер, доступ у мережу та певні навички роботи з комп’ютером може здобути доступ у такі комп’ютерні банки даних, що містять конфіденційну й секретну інформацію, яка не призначена для рядового користувача. В якості прикладу можна навести випадок, що відбувся в США, коли один користувач зміг підключитися до мережі комп’ютерів міністерства оборони США, в результаті його злого наміру була повністю знищена важлива інформація одного з пентагонівських комп’ютерів.

§5. Монополія як антипод конкуренції. Захист конкуренції

Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Практика засвідчує, що залежно від характеру і причин, є такі види монополії: природна, легальна і штучна.

Природна монополій існує в галузях, які виробляють рідкісні метали та інші елементи виробництва, а також у галузях інфраструк­тури, що мають важливе і стратегічне значення, контроль над яким має здійснюватися з боку держави (наприклад виробництво ядерної зброї).

Легка монополія утворюється на законних підставах для надання особливих послуг (зв'язок, органи, що надають авторські права тощо).

Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища підприємств для одержання монополістичних переваг.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополіс­ти, зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому.

Важливе значення має критерій оцінки ступеню монополізації: це одна група або група їх у виробництві продукції, частка їхнього обороту. У світовій практиці прийнято вважати, що домінуюче ста­новище підприємства або групи їх на ринку виникає тоді, коли на одне підприємство припадає понад 1/3, всього обороту на ринку, або на три і менше підприємств — понад 1/2 загального обороту, або на п'ять і менше підприємств — понад 2/3 обороту.

У господарській практиці України монополістами є ті учасники господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70 відсотків.

Захист конкуренції здійснює держава. У ст. 42 Конституції Ук­раїни записано: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприєм­ницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та добросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом».

Для захисту конкуренції розроблено антимонопольне законодав­ство і створено Антимонопольний комітет України.

Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію еконо­міки і створення конкурентного середовища. Уже наприкінці 1997 р. в Україні тисячі державних монополій у процесі приватизації пере­творилися на приватні підприємства. Завдяки заходам, спрямованим на демонополізацію економіки, на ринках з'явилося майже 5000 но­вих господарських суб'єктів.

Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні результати для розвитку конкуренції там, де на підприєм­ствах з'явилися власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення власних поточних потреб.

Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: вироб­ників, покупців, продавців — юридичних осіб чи споживачів-громадян.

АНТИМОНОПОЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товар­ного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та техно­логії, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від моно­полістичної діяльності господарських суб'єктів відповідним законо­давством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушу­вати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послу­ги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуги, виконання інших зобов'язань, передбачених договором; підвищувати в односторон­ньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відпо­відним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (подовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контр­агента; відмовлятись без певних об'єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.