Наслідком дії психологічних факторів та державного втручання в економіку вважав Фрідмен і передачу шокового стану з країни в країну — імпорт інфляції. Якщо в країні індекс зростання внутрі­шніх цін вищий, ніж у партнерів, то за валютної конвертованості ринок насичується імпортними товарами, а в країні-партнері, орієн­тованій на експорт, зростають ціни, прискорюються інфляційні про­цеси,-які передаються через зростання експортних цін. Лише ринко­вий механізм може своєчасно відреагувати на цей процес. Тому ідею плаваючого (а не жорстко фіксованого) валютного курсу Фрід­мен обстоює в контексті кредитно-грошової політики.

Досліджуючи взаємозв'язок валютного курсу й інфляції, Фрід­мен указує, що коли золото перестає бути мірою цінності націо­нальних валют, інфляційні процеси безпосередньо впливають на пониження курсу цих валют, а низький курс призводить до зростан­ня внутрішніх цін. Сама інфляція хоч і є наслідком внутрішніх макроекономічних процесів (зростання грошової маси, зменшення ВНП), але зв'язана з динамікою курсу валют.

Фрідмен зазначає, що попит на імпортні товари є вищим там, де вони відносно дешевші, це веде до урівнювання цін. Тому паритет­ність валют виводиться з їхньої купівельної спроможності. Теорія паритету купівельної спроможності валют орієнтує, як мають змінюватися ціни, щоб забезпечувати рівновагу валютного курсу.

Фрідмен та його послідовники негативно ставилися до держав­ного регулювання валютного курсу, яке забезпечувалося за рахунок валютної інтервенції з метою підтримування курсу власної країни, квотування попиту на валюту, маніпулювання процентними ставка­ми та депозитами. Особливо засуджувались валютні інтервенції (збільшення обсягів пропозиції валюти на внутрішньому ринку за рахунок валютного резерву країни), оскільки це призводить до тих самих наслідків, що й безконтрольна емісія грошей, та зумовлює ос­таточне падіння валютного курсу. .

Відтак можна сказати, що Мілтон Фрідмен екстраполював ви­сновки своєї монетарної доктрини на всі складові економічного розвитку, доводячи, що закони грошового обігу не визнають кордонів, діють в усьому ринковому просторі.

Висновки

Економічна модель капіталістичного суспільства Фрідмена має всі ознаки неолібералізму. Діяльність держави обмежується, по-перше, створенням умов для вільного функціонування ринку, а не для його регламентації; по-друге, забезпеченням безпеки грома­дян; по-третє, законодавчою функцією та контролем за дотриман­ням законодавства.

Фрідмен, як і інші неоліберали, визнає, що ринкове господарство має великий внутрішній потенціал самоврівноважування, саморегу­лювання. Коли в ринковому механізмі й виникають диспропорції, то тільки через надмірне зовнішнє втручання. Тому втручання в еко­номіку необхідно обмежити макроекономічною сферою, зокрема контролем за грошовим обігом.

Кількість інструментів державного регулювання (так званих адміністративних методів впливу) необхідно скоротити, від­мовившись від бюджетних засобів впливу на економіку, від спроб перерозподілу доходів,;: у тім числі через прогресивне оподаткування.

Соціальна сфера, за Фрідменом, не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави. Індивідуалізм і свобода передбача­ють нерівність. Фрідмен захищає індивідуалізм і засуджує «соціаль­ний компроміс», «колективне планування» та інші форми «сповзан­ня до соціалізму» .

Він підкреслює, що стабільна економіка забезпечує високий рі­вень життя, у суспільстві, але кожен громадянин повинен сам дбати про те, щоб одержати свою частку суспільного продукту.

Таким чином, монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинув гасла соціальної справедливості, у тім числі й підтримки повної зайнятості, як такі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їхня реалізація зв'язана з дестабілізацією економічних процесів. Натомість заходи .щодо жорсткої грошової і стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпечення законності і порядку моне­таризм визнав важливими умовами функціонування вільної ринкової економіки.

На засадах монетаризму виникла низка нових доктрин та шкіл, що дотримуються ліберальних поглядів, розвивають їх та пристосо­вують до сучасних вимог.

Монетаристська теоретична конструкція знайшла відображення в теоріях нового напрямку сучасної економічної думки — «раціо­нальних очікувань» та «економіки пропозиції».

Список використаної літератури:

Архипов, Борис Васильевич, Романова, Ольга Николаевна. История экономических учений : Учеб. пособие. - М. : Союз, 1998. - 195 с.

Корнійчук, Людмила Яківна, Татаренко, Наталія Олексіївна. Історія економічних вчень : Підручник. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.

Павлов, Константин Викторович. Общая теория социально-экономической политики / К. В. Павлов; М-во общ. и проф. образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр. - Ижевск : Изд-во Ин-та экономики и упр. УдГУ, 1998. - 174 с.

Фридмен, Милтон. Если бы деньги заговорили... / Милтон Фридмен; Пер. с англ. проф. Л. С. Микша, канд. физ.-мат. наук А. М.Семёнов.- М. : Дело, 1998.-156 с.