Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського орга­нізму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, нас­кільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відпові­дає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефек­тивність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народ­ного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської систе­ми як частина економічної системи є результатом історичного розвитку. Од­нак банківська система не перебуває в статичному стані — вона постійно роз­вивається, як і економічні відносини у суспільстві.

На зразок побудови банківської системи високорозвинутих країн світу, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено створен­ня та функціонування дворівневої банківської системи України.

Перший рівень представлений Національним банком України з цент­ральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а та­кож розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Другий рівень представлений комерційними банками.

Станом на 1 січня 2001 року в Україні зареєстровано 195 комерційних банків (203 — на початку 2000 року), із них фактично працюють 153 банки, тобто 78,5%'. Із загальної кількості банків 149 мають ліцензію НБУ на здійс­нення валютних операцій, що становить 76% комерційних банків.

В Україні банківські інститути не відзначаються таким різноманіттям, як у країнах Західної Європи, де можна виділити такі основні показники дивер-сифікованості банківської справи:

— різні форми власності — державна, приватна, змішана;

— різні масштаби діяльності — від міжнародного до локального (місцевого):

— розмаїтість видів кредитних установ за переліком виконуваних функцій — універсальні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки, страхові й фінансові компанії, пенсійні фонди);

— різні розміри капіталу — від банків-гігантів до дрібних банків.

Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а зако­нодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До почат­ку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.

Однак комерційні банки України можна згрупувати за категоріями, наве­деними нижче:

— за формою власності: із 195 комерційних банків України (станом на 1 січня 2001 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-ко­мерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки — колективну форму власності;

— за приналежністю статутного фонду та способу його формування бан­ки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних бан­ків. В Україні кількість пайових банків становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів) визначається акціонерами — учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2001 ро­ку загальна сума балансового капіталу банківської системи України станови­ла 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської системи)2.

Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", під­писаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено роз­поділ банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооперативних банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні коопера­тивні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального коопера­тивного банку, до функцій якого належать централізація і перерозподіл ресур­сів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Нове законодавство також номінальне передбачає диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощад­ними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізова­ного банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів — активи од­ного типу. Статус ощадного — якщо більш як 50% його пасивів — внески

фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним,

розрахунковим банкам. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалі­зації банківської системи України. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк.

Банківські системи деяких іноземних країн характеризуються високою спеціалізацією окремих інститутів, як, наприклад, в Англії, де існує законодав­че обмеження у виконанні операцій депозитними, торговельними банками, ін­шими кредитними установами. Однак українські банки важко поділити на групи за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій. У цьому плані банківську систему України можна порівняти з універсальною німецькою банківською системою. Створен­ня останньої зумовлене тим, що Німеччина за часів її промислового розвитку не мала у своєму розпорядженні достатнього капіталу, а також необхідної орга­нізації торгівлі цінними паперами і тому не могла здійснювати фінансування великих підприємств, не використовуючи банківські кредити у великих дбся-гах3. Воднораз паралельно з універсально діючими банками у Німеччині фун­кціонують також спеціалізовані банки та інші кредитні установи.

Досвід організації банківської системи Німеччини цікавий для України через подібність проблем економічного розвитку: потреба в значних капіта­ловкладеннях, незадовільна організація ринку цінних паперів. У розвитку фондового ринку Німеччина відстає від інших розвинутих країн, тому що фондовий ринок історично ніколи не відрізнявся значними обсягами (на відміну від США, Англії, Японії). Основний обсяг фінансових потоків Німеч­чини (як і України) проходить через банківську систему.

Чинний Закон України передбачає також розподіл банків на групи за мі­німальним розміром статутного капіталу на момент реєстрації: 1) місцеві ко­оперативні банки — 1 млн. євро: 2) комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн. євро; 3) банки, які здійсню­ють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн. євро.

Із загальної кількості реально діючих в Україні банків найбільшу групу становлять невеликі банки (табл. 1).

Відповідно до критерію, наведеного в законі, 46, 8% банків в Україні підпа­дає під кваліфікацію місцевих кооперативних банків, які фактично не такі. Ці банки працюють за принципом не кооперації, а комерційної діяльності. Фор­мально 28,6% — це комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на тери­торії однієї області, і 24,7% — банки, які здійснюють свою діяльність на всій території України. Причому на третю групу банків припадає 54,3% суми спла­ченого статутного капіталу банківської системи. На початок 2001 року на 10 найбільших банків (перших у банківському рейтингу за сумою капіталу) припа­дав 41% капіталу банківської системи України. У раїнах Західної Європи на 3—4 найбільших банки припадає більш ніж 70 % капіталу всієї системи.

Таблиця 1. Групування комерційних банків за сумою сплаченого статутного капіталу