В селі Ямна, тоже зліва дороги знаходиться храм архангела Михаїла і дзвіниця ХVІІ-ХVІІІ ст. Невелика дзвіниця, представляє собою композицію “четвірка на четвірці” форми її строгі, а силует сухий. Храм Михаїла в плані вирішений як рівнокінечний хрест – всі його зруби однакової ширини. І тому в його загальній конструкції важливе місце відведено боковим приміщенням. Хоча центральний квадрат дуже низький, а шатер його бані крутий, він добре в’яжиться з чотирма об’ємами, які залишилася. Дякуючи цьому в просторовому сприйнятті церква набуває пірамідний силует. Внутрішнє середовище храму тоже вирішено особливо – тут всі п’ять приміщень однаково просторі. Невеликий іконостас знаходиться в центральному зрубі, вишивка і старі ікони надають інтер’єру образ музею народного мистецтва.

Основні риси Покутських храмів – вони володіють кожний своїми особливостями – розмірами, пропорціями, силуетом, Різноманітні в побудові і в деталях творці, майстри в своїй роботі не повторюються, намагаються надати кожному витвору свій особливий образ.

Дерев’яна архітектура Коломиї

Вперше про м. Коломия згадується в літописі 1240 р. Про виникнення назви міста існують різні версії. По одній з них „Коломия” походить від протікаю чого тут струмка „Миї” і означає „коло Миї”.

Нелегка була в минулому доля міста, багато раз воно розрушувалось пожежами. Багато раз, але піднімалося з руїн і попелу, повертало собі славу великого осередку торгівлі і ремесла. В результаті місто стало відоме, як центр Покуття. В процесі історичних контактів Коломиї з гірцями вона і сама впитувала риси їх художньої культури.

Розбудова Коломиї, як і багато інших західноукраїнських міст відбувалося в кількох історичних періодах. Перший – від найдавніших часів і до кінця 16 ст. – почався задовго до першої літописної згадки про Коломию, коли місто з твердження археологічних та писемних пам’яток, простяглося на правому березі р. Пруту, у межах Воскресінецької гори і навколо неї ближче до с. Корнича, місця, де впадають у р. Прут Сопівка, Пістинька, Лючка. Український історик і археолог А. Петрушевич у другій половині 19 ст. обстежував місцевість навколо Воскресінецької гори, на східному її боці знайшов чимало археологічних пам’яток.

У 13 ст. Коломия була великим містом. Під ту пору в розбудові Коломиї брали участь як західні, так і східні майстри будівничі, що повтікали в наші краї від монгольської навали. Уцілілі ще в 19 ст. будівлі 14-15 ст. вказували на те, що в них збереглося чимало рис західноєвропейського будівництва.

Наприкінці 15 ст. Коломия розбудувалась на північ вузькою смугою. Виростають нові дерев’яні споруди. В кінці 16 ст. будівництво в Коломиї стає плановим, починається новий період у його розбудові. Коломия, як прикордонне місто зазнало різних нападів ворогів. 1502 р. її здобули волохи; 1532 р. – молдавани; 1539 р. – татари. Майже 90 татарських нападів на Покуття перейшли через Коломию. Зі значних споруд, зведених у ті часи відомі православний монастир і Благовіщенська церква.

Благовіщенська церква і дзвіниця 18 ст. – остання, так як і в Кремниці, збудована в мініатюрних розмірах. В народі її називали „монастирською” бо в давнину, за народними переказами, знаходився біля церкви монастир. В 1589 р. татаро-монгольська навала зруйнувала дотла всю Коломию, не пощадила монастир і церкви.

Невідомо, який був її початковий вигляд, бо вигляд перебудувалась. Збережені нарізи на одвірку з західного боку подають кириличними буквами рік 1709, в якому добудовано дві бічні назви – зі сходу і заходу. Отже, до перебудови бічних нав не було і мала вона вигляд прямокутний.

Друга реконструкція була зроблена 1846 р., про що говорить наріз на одвірку центральних дверей. В радянський період церква довгий час не функціонувала.

На захід від цієї церкви у 18 ст. побудовано дзвіницю. Об’єм дзвіниці дякуючи композиції „четвірка на четвірці” і простої чотирьохгранної шатрової покрівлі значно строгіші.

Церква Благовіщення належить до найдавніших храмів. Її образ склався не зразу в тому вигляді в якому вона зараз. Майстер зберіг образ первісних об’ємів, і дуже тактовно прибудував свої прируби. Її може знайти лише око вченого чи знавця дерев’яного зодчества.

Із всіх Покутських храмів коломийський має самі приземесті пропорції. В народі його назвали „печеричкою”.

В інтер’єрі церкви все набудовано в контрасті. Бокові зруби темні, а центральні – світлі. Через сплюснуті стелі середовище бічних зрубів виглядає скромно, а центральне, дякуючи бані „вісьмірка на четвірці”, яка ніби розкриває його вверх – величаво. Іконостас храму оригінальний, він виконаний десь в кінці 18 ст. На жаль іконостас не зберіг свого первісного вигляду.

Є свідчення, що з кінця 17 ст. дерев’яне будівництво Коломиї поступово було витіснене цегляним. Причиною цього стало насамперед виснаження навколишніх лісів, що їх безжально вирубували на потребу різноманітних промислів.

Різноманітні зміни в будівництві Коломиї розпочалися з входом, після поділу Польщі 1772 р. Галичини до складу Австрії. Можна навіть стверджувати, що з цього часу в Коломиї починає розвиватися архітектура масова, котру творили будівельники – ремісники, дотримуючись народних традицій, і архітектура офіційна, яку формували певні ідеологічні завдання, що ставилися перед архітекторами-фахівцями. Замовниками такої офіційної архітектури була влада, церква та, звісно багата шляхта разом з молодою буржуазією.

Дерев’яна архітектура Коломийщини

Церкви Коломийщини переважно дерев’яні. Дуже давніх серед них мало. Є церкви, збудовані в 17-18 ст., але більшість – у 19 - поч. 20 ст. Як і всі дерев’яні церкви Покуття, наші церкви в переважній більшості одноверхі, рідше зустрічають три – і п'ятиверхі. У плані всі вони хрещаті й поділяються на п’ять типів. Згідно з цим поділом всі вони в плані утворюють або рівнораменний хрест, або ж хрест із скороченими боковими ременами й розширеним центральним зрубом. Серед них є й такі, в яких значно видовжений бабинець, але бокові ремена скорочені.

З обстежених понад 50 церков Коломийщини видно, що чим старша за віком церква, тобто, не пізніше кінця 18 ст., тим менша вона за розміром і в більшості належить до тих церков, що в плані утворюють рівнорамениий хрест.

Церкви здебільшого поставлені на краю села, рідше – в центрі. У такому випадку церква становить ядро поселення. Більшість церков обнесені дерев’яним парканом. У багатьох селах біля церкви розташований і цвинтар. Подекуди такий архітектурний ансамбль доповнюється дзвіницею, що стоїть біля церкви. Як покрівельний матеріал, використовується гонт, в новітні часи – бляха. В мурованих церквах, що повстали останніми роками на місці зруйнованих або спалених, модна помітити східний тип церкви, проте з відчутними західними впливами і елементами традицій дерев’яної народної архітектури.

Дзвіниці Коломийщини, як і по всій Україні, належать до найстаріших зрізків дерев’яного будівництва. Їх зводили і зводять недалеко від церкви, але в межах церковної огорожі. Своїм походженням дзвіниці сягають готичної доби і витворилися з оборонних веж, що тривалий час служили, за недостачею церков, для релігійних потреб.

За конструкцією, дзвіниці Коломийщини у переважній своїй більшості належать до типу квадратних, двоярусних, нижня частина поставлена в зруб, що стоїть на грубих підвалинах, а верхня зроблена в каркас. Нижня частина від горішньої відділяється широким піддашшям, а завершується дзвіниця широким дашком.

Є також на Коломийщині і триярусні дзвіниці, верхня частина яких прикрашена різноманітною аркатурою. Деякі дзвіниці мають драбини в середині зруба, а деякі ззовні, і щоби дзвонити – треба добутися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.

До громадських споруд слід віднести й каплички, що зводилися у кожному селі, містечку, великих і малих містах. Майже всі вони були свого часу знищені комуністичною владою, а ті, що збереглися, дійшли до нас у понищеному стані. Будувалися каплички на цвинтарях і при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовища, справлялися панахиди, поминальні обіди тощо. Придорожні каплички були уособленням побожності громадян і підтверджували розвиток придорожніх хрестів. Щоби захистити від вітру, дощу чи снігу хрест і свічку спочатку ставили на чотирьох стовпах над ним невеличкий дашок, а згодом – і стіни. Будувалися каплички з дерева. Тепер на місці зруйнованих капличок будуються нові. Як і колись, їх прикрашають ззовні різноманітною різьбою. Всередині каплички роблять настіл, на якому ставлять хрести, образи, свічки.

На Коломийщині процвітало теслярське майстерство і тому тут є цікаві синагоги. З кращих зразків відмітимо синагоги в містечках Яблунів, Печеніжин, Гвіздець. Найбільш поширеним – бо найпростішим – типом є синагога у Гвіздці, подібні до неї в – Роздолі, Жидачеві. Синагога в Печеніжині зовсім у таких самих фермах і деталях, як один із міських будинків у Яблуневі. Синагога в Яблуневі (1650-70) інтересна не тільки своїм фасадом із піддашшям, але також настінними орнаментальними мальовилами, виконаними від руки.

Висновки

У Покутській дерев’яній архітектурі постійно повторюється традиційний тип тризрубного та пятизрубного хрещатого храмів. Проте народні майстри завжди наділяли свої витвори самобутніми, неповторними рисами. З великим мистецьким хистом і фантазією вони щораз, по-різному застосовували архітектурно-конструктивні деталі, міняли пропорції обсягів.