Збитки банку за підсумками діяльності банку за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його недостатності – за рахунок зменшення статутного фонду.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Вона використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів. Нині ні в нас, ні за рубежем поки немає загальноприйнятої методики числення рейтингів комерційних банків. Тому рейтинги, розраховані по різних методиках, можуть істотно розрізнятися, а отже, різними будуть оцінки діяльності банків.

Оскільки кожна методика має свої позитивні і негативні сторони, необхідно відібрати з них такі, котрі найбільше повно характеризують діяльність банків. Для цього, насамперед, варто установити загальну для всіх банків форму балансу. Правильно визначені рейтинги банків дозволять клієнтам обрати ті з них, у которые можна буде без ризику поміщати і вкладати свої капітали.

Частина II

I. Історія банківської справи в США

Банківська справа в Сполучених Штатах Америки. (Етапи розвитку)

Ми зупинимося на історії і зміні структури єдиної системи комерційних банків у США. У силу історично сформованих причин тільки комерційні банки надавали послуги як по відкриттю поточних вкладів до запитання – чекових депозитів, так і по наданню короткострокових комерційних позичок. Однак останнім часом ощадні заснування одержали більш широкі можливості, у силу чого розходження між банками й ощадними заснуваннями зменшилися.

Банківська система США функціонує у вузьких рамках різного роду адміністративних інструкцій і обмежень. З часом інструкції, прийняті на федеральному рівні, здобували все зростаюче значення, у той час як роль інструкцій, прийнятих і встановлюваних на рівні штатів, скорочувалася. У число найважливіших федеральних органів, що регулюють діяльність банківської сфери, входить служба Контролера грошового обігу, Федеральна Резервна Система і Федеральна корпорація по страхуванню депозитів.

Історія банківської справи в США.

До появи власне комерційних банків подібні з ними функції виконали колоніальні позичкові чи контори приватні асоціації. Вони видавали позички, звичайно під заставу землі, і випускали паперові гроші. Однак вони звичайне створювалися для фінансування зроблено конкретних заходів і існували рівно стільки часу, скільки тривав термін наданих ними кредитів. Крім того, вони не приймали депозитів, по яких клієнти могли б виписувати чеки.

Першим комерційним банком США, що одержав чартер, став Банк Північної Америки, що утворився у Філадельфії в 1781 р. Але вже до 1800 року в США було відкрито 29 банків, а до 1820 року їхнє число досягло 300. Законодавчі органи штатів у цей період видавали цим банкам чартери, видаючи для цього спеціальні законодавчі акти.

Перед Громадянською війною комісії штатів по справах банків обмежували сферу своєї компетенції головним чином ревізіями фінансового стану банків. Спочатку комісії проводили ревізії лише у випадках, коли банки виявлялися в скрутному положенні. Пізніше в порядок речей увійшов регулярний графік проведення фінансових ревізій.

Національні банки і банки штатів

Прийняті в 1862 році Національний валютний акт, а в 1864 році – Національний банківський акт – наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій – видавати чартер. З цього часу банки, що одержали чартер від федерального уряду стали називатися національними банками. Банки, що одержали чартер від уряду штатів, одержали назва банків штатів. Співіснування національних банків і банків штатів створило банківську систему подвійного підпорядкування.

Одержання чартеру від уряду штату приносить переваги в тих штатах, де прийнята система правових обмежень має менш твердий характер, чим система федеральних обмежень. У різних штатах діють самі різні обмеження: так, в окремих випадках установлена стеля банківських штрафів за виписування чеків на суми, що перевищують суми, що лежать на рахунках; обмежена частка банківських активів, які можна вкладати в нерухомість за межами даного штату; іноді потрібно навіть спеціальний дозвіл уряду штату на проведення операцій з нерухомістю.

У наші дні заявки на відкриття нових банків, як і колись, піддаються серйозній експертизі з метою визначення економічної безпеки і доцільності їхнього відкриття, однак обмеження ослабнули на стільки, що дозволяють сотням нових банків виходити на ринок.

Банки-члени ФРС і банки-нечлены ФРС

Комерційний банк, що звернувся з проханням про прийом до ФРС і допущений до членства в ній, стає банком-членом ФРС. За законом усі національні банки повинні вступати у Федеральну Резервну Систему. Штатні банки можуть вступити в систему за бажанням і якщо вони відповідають вимогам, пропонованим Федеральною Резервною Системою до банків-членів. Зараз близько 10% банків штатів є банками-членами ФРС. На долю банків членів приходиться тільки 40% загального числа комерційних банків, однак з частка в загальному обсязі активів комерційних банків значно більше. З 1950 по 1980 рік число банків-членів ФРС скоротилося з 6870 до 5422, а число банков-нечленов виросло з 7251 до 9414. Для боротьби з цією тенденцією Конгрес США прийняв Закон про дерегулировании депозитних заснувань і про контроль за грошовим обігом 1980 р.

До прийняття закону 1980 року вимоги до резервів банков-нечленов ФРС значно відрізнялися друг від друга в різних штатах, залишаючись, проте, на рівні більш низькому, чим той, що вважався обов'язковим для банків-членів. Крім цього в ряді штатів банкам-нечленам ФРС дозволялося вважати депозити в інших комерційних банках, засобу, вкладені в цінні папери уряду США, а також неінкасовані грошові суми резервами банку. Більш того, у багатьох штатах банки-нечлены ФРС не зобов'язані представляти регулярні звіти про свою фінансову діяльність, необхідні для числення їхніх резервів. Від них потрібно лише мати в банку належним чином складені реєстраційні записи, що могли б дати можливість ревізорам зі штатних банків зробити ревізію. Що ж стосується банків-членів, то їм тепер прийдеться підкоритися вимозі один раз у двох тижнів вести облік резервам.

II. Організація системи комерційних банків

Найбільш розповсюдженим типом банків у США є бесфилиальный банк – банк без філій. Число банків у США значно перевершує число банків у будь-якій іншій країні саме через те, що бесфилиальные банки – абсолютно переважний тип банків у США. Наприклад, усі банківські послуги в Канаді даються всего 13 банками. Однак структура банківської системи США увесь час міняється. Бесфилиальные банки зберігають своє значення, але відділення, банківські холдингові компанії та інші організаційні структури в наші дні грають усі зростаючу роль.

Відкриття відділень усередині штату. У 1927 році Конгрес прийняв закон Макфеддена, відповідно до якого національним банкам дозволялося відкривати відділення тільки в межах міста, де знаходилася головна контора банку, причому за умови, що законодавство штату не забороняло це робити.

Серед представників уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, отсутствует єдина точка зору, чи вважати відділеннями банків банківські автомати й електронні комп'ютерні термінали, розташовані в супермаркетах і торгових центрах.

Протидія введенню законодавства, що дозволяє відкриття мережі відділень банків, у значній мірі відбиває небажання представників банківських кіл на місцях утрачати контроль над своїми банками.

Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, з ворожістю відносяться до відкриття відділень банків. Великий банк із безліччю відділень ( потенційне джерело набагато більшої кількості проблем, зв'язаних як із проведенням ревізій, так і зі здійсненням контролю за його діяльністю. Наприклад, головний банк може переміщати кошти з одного відділення в інше, що зробить украй скрутної точну оцінку діяльності усього банку в цілому.

Дотепер продовжується суперечка про те, який тип банку ( имеющий чи відділення бесфилиальный ( найбільшою мірою відповідає запитам жителів сільських і приміських районів. Хоча великі банки з мережею численних відділень часто надають більш великий асортимент банківських послуг, чим бесфилиальные банки, останні в стані, у свою чергу, користатися послугами, звичайно зв'язаними з наявністю відділень банку, за посередництвом налагоджених кореспондентських відносин з більш великими банками.

Банківські відділення в інших штатах і "небанківські банки". Зняттю обмежень на відкриття відділень банків за межами штату передували важливі зміни, що відбулися в 70-х роках. Суть їх полягала в тому, що багато великих банків створювали власні контори у великих містах по всій країні, у задачу яких входила видача позичок на споживчі нестатки, позичок діловим підприємствам, а також позичок під нерухомість, однак не входила задача прийому депозитів. Ці контори функціонують, не порушуючи інструкцій, що забороняють відкриття внутрішньо штатних відділень, оскільки для того, щоб підпадати під сферу регулювання урядових органів, відділення банку повинне пропонувати населенню послуги по відкриттю всіх звичайних типів депозитів.

Ще одним нововведенням, що приводить до відкриття внутрішньо штатних банківських відділень, стало відкриття банків з обмеженими послугами, що були створені за межами тих штатів, у яких розташовувалися їхні батьківські чи банки банківські холдингові компанії. Банк з обмеженими послугами являє собою контора-відділення банку, що не здійснює який-небудь один з основних видів діяльності, що характеризують комерційний банк, – відкриття чекових чи депозитів видачу комерційних позичок. До подібних небанківських ділових одиниць відносяться такі компанії, як "Siers Roback", "American Express" і т.д.